Ясунарі Кавабата

Ясунарі Кавабата   Біографія


Кавабата народився в місті Осака 14 червня 1899 і став сиротою у віці чотирьох років. Після смерті батьків він жив у дідуся й бабусі. Його старшу сестру забрала до себе тітка, тож він зустрівся з нею тільки раз в житті у віці 10 років. Бабуся Кавабати померла, коли йому було 7, а дід — коли йому сповнилося 15.


Втративши найближчих родичів, він поселився у рідні з маминого боку (родині Курода). Однак у січні 1916 року Ясунарі став жити в інтернаті при школі, до якої раніше доїздив поїздом. Закінчивши школу в березні 1917 року, він поїхав до Токіо, сподіваючись поступити в Дай-ічі Кото-ґакко, школу при Токійському імперському університеті. В тому ж році він склав вступні іспити в університет і став навчатися на гуманітарному факультеті за основною спеціальністю «англійська мова».


Навчання в університеті Кавабата закінчив у 1924 році, й до того часу вже потрапив у поле зору Кана Кікучі та інших відомих письменників та редакторів завдяки своїй співпраці в літературному журналі Кікучі «Бунґей Сіндзю».


Кавабата займався не лише художньою літературою. Він також працював репортером у газетах, у тому числі й у відомій Майнічі Сімбун. Хоча письменник відмовлявся брати участь у мілітаристській лихоманці впродовж Другої світової війни, він не особливо переймався також повоєнними реформами. Проте, Кавабата відзначав, що як і рання смерть родичів, так і війна сильно вплинули на його творчість. Він говорив, що після війни зможе писати лише елегії. Все ж критики не помічають особливих тематичних відмінностей у Кавабати довоєнного і Кавабати післявоєнного.


Мабуть, причиною смерті Кавабати було самогубство. Письменник помер у 1972 році від газу, але його близькі, включно з вдовою, вважають, що смерть сталася внаслідок нещасного випадку. Існує багато теорій щодо причин можливого самогубства, серед яких називають нелади зі здоров'ям (Кавабата довідався, що хворий на хворобу Паркінсона), можливу таємну любовну невдачу чи шок від смерті друга — Місіми Юкіо. Кавабата на відміну від Місіми не залишив записки. Крім того, він не акцентував тему самогубства у своїх творах, тож його мотиви залишаються неясними. Проте, Окуно Такео, японський біограф письменника, відзначає, що йому впродовж двох-трьох сотень ночей після смерті Місіми, снилися кошмари, в яких до нього приходив дух померлого. Кавабата був постійно пригніченим і часто говорив друзям у тому році похмурі речі. Наприклад, про те, що він сподівається, що його літак розіб'ється.
Творчість

Українське видання творів Кавабати

Ще в університеті Кавабата відновив видання університетського літературного журналу Сін-січо («Нові хвиля думок»), який до того впродовж чотирьох років вже не працював. У цьому журналі Кавабата опублікував своє перше оповідання («Сцена з сеансу»). Навчаючись спочатку на факультеті англійської літератури, він згодом перейшов на японську. Його дипломна робота називалася «Коротка історія японського роману».

У жовтні 1924 року Кавабата з кількома друзями заснували новий літературний журнал «Бунґей дзідай» («Мистецька епоха»). Цей журнал був реакцією молоді на стару школу японської літератури, особливо на рух, який заснований під впливом натуралізму. Водночас журнал став у опозицію до робітничого або пролетарського руху в літературі — соціалістичної/комуністичної школи. Молоді письменники притримували ідеї мистецтва для мистецтва і перебували під впливом європейських течій кубізму, експресіонізму, дадаїзму та інших моденістських стилів. Кавабата та Йокоміцу Ріічі називали свій стиль «сінканкакуха» — стиль нових вражень.

Визнання почало приходити до Кавабати незабаром після закінчення університету й публікації низки оповідань. Після виходу в світ «Танцівниці з Ідзу» в 1926 році, Кавабата здобув популярність. В повісті розповідається про меланхолійного студента, який, подорожуючи пішки на півострові Ідзу, зустрів юну танцівницю й повернувся до Токіо в набагато кращому гуморі. Повість, присвячена зародженню статевого потягу й молодого кохання, стала знаменитою тому, що письменник викориристав мазки смутку і навіть гіркоти як противагу тому, що могло бути аж надто солодким. Більшість із пізніших творів Кавабати зверталися до подібних тем.

В 20-х роках Кавабата жив у плебейському районі Токіо Асакуса. Протягом цього періоду він експериментував із різними стилями письма. В романі «Асакуса куренайдан» (Червона банда Асакуси), який виходив окремими випусками в 1929—1930 роках, письменник звертається до життя напівсвіту куртизанок та інших персонажів за межею добропорядного суспільства. В цьому стилі вгадується відлуння літератури епохи пізнього Едо. З іншого боку, «Сюйсо Ґенсо» (Кришталева фантазія) — чистий потік свідомості.

В 1934 році Кавабата переїхав до Камакури, що в префектурі Канаґава, і, хоча спочатку брав активну участь у громадському житті в середовищі численних письменників та літераторів, які проживали в місті впродовж війни, під кінець життя він став сторонитися інших.

Один із найзнаменитіших романів Кавабати — «Країна снігів». Книга почала видаватися в 1934 році й виходила окремими випусками до 1947-го. «Країна снігів» — відверта розповідь про кохання між токійським дилетантом та провінційною гейшею. Дія роману відбувається на термальному курорті десь на півночі Японії. Роман одразу ж здобув репутацію класики. Після його публікації Кавабата став вважатися одним із найвизначніших письменників Японії.

Після Другої світової війни Кавабата продовжував із успіхом публікуватися. Серед його творів «Тисяча журавлів», «Звук гір», «Дім сплячих красунь», «Краса й смуток» та «Стара столиця».

Сам автор вважав найкращим своїм твором книгу «Мейдзін» («Майстер го»). За стилем ця повість сильно відрізняється від його інших робіт. Це напівдокументальна розповідь про визначну партію з го, яка відбулася в 1938 році. Кавабата сам освітлював хід гри для мережі газет Майнічі. Це була остання партія Хон'імбо Сюсая, яку він програв молодому претенденту. Через рік старий мейдзін помер. Хоча на перший погляд повість розповідаєпро напружену спортивну боротьбу, дехто з читачів убачає в ній символічну паралель із поразкою Японії у Другій світовій війні.

Дві найзначніші повоєнні книги письменника суть «Сембазуру» (Тисяча журавлів), написана в період з 1949 по 1951 роки, та «Яма но ото» (Звук гір, 1949—1954). Центральними темами «Сембазуру» є японська чайна церемонія та безнадійне кохання. Головний герой відчуває потяг до коханки свого померлого батька, а після її смерті, до її дочки, яка від нього утікає. Чайна церемонія використана як красиве тло бридких людських стосунків, але намір Кавабати, радше, розповісти про почуття, які викликає смерть. Посуд для чайної церемонії тривалий та вічний, в той час як люди слабкі й несталі. Теми неявного інцесту, неможливого кохання, неминучої смерті знову зустрічаються в «Яма но ото», дія якої відбувається в місті Кавабати Камакурі. Головний герой, літній чоловік, не має любові до своїх дітей і втратив будь-які почуття до дружини. Він відчуває сильний потяг до забороненого — невістки, й думки про неї переплітаються зі спогадами про інше заборонене кохання — до братової. Книга закінчується, залишаючи ситуацію нерозв'язаною.

Кавабата залишав невизначеними закінчення багатьох своїх книг, що іноді дратувало читачів та критиків. Але це був свідомий хід, оскільки автор вважав нюанси описаних подій важливішими ніж висновки. Він порівнював свій стиль письма з традиційною японською формою поезії — хайку.

Як президент японського ПЕН-клубу з 1948 по 1965 рік Кавабата сприяв численним перекладам з японської мови на мови Заходу. В 1968 році Кавабата першим із японських письменників отримав Нобелівську премію з літератури «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Вручаючи премію, Нобелівский комітет відзначив три повісті: «Країну снігів», «Тисячу журавлів» та «Стару столицю».

Напружену працю над новим романом в останні роки життя Кавабата Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків. Будучи у стані важкої депресії після смерті свого учня і друга Юкіо Місіми, 16 квітня 1972 р. він наклав на себе руки у відлюдному курортному містечку Дзусі, що на околиці Токіо, отруївшись газом.
Ясунари Кавабата (яп. 川端 康成, Кавабата Ясунари, 1899—1972) — выдающийся японский писатель, офицер французского ордена искусств и литературы (1960), лауреат Нобелевской премии по литературе (1968). В работах Кавабаты, глубоко укоренённых в национальной художественной традиции Японии, но в то же время свободно использующих приёмы современной литературы, большое значение придаётся подтексту, недосказанности и суггестивности. К основным сочинениям относятся романы «Тысячекрылый журавль», «Снежная страна», «Старая столица», «Стон горы» и др. Своей ключевой работой сам Кавабата считал роман «Мэйдзин». Произведения писателя переведены на многие языки мира. Скончался у себя дома в Дзуси в 1972 году из-за отравления угарным газом. В качестве одной из версий называют самоубийство, в качестве другой — несчастный случай в результате алкогольного опьянения[1], однако фактические причины смерти до сих пор остаются невыясненными. В 1974 году издательством «Синтёся» учреждена литературная премия имени Ясунари Кавабаты.
Основные даты жизни
1899 — Родился в деревне Акутагава, неподалёку от Осаки, старшим сыном в семье занимавшегося частной практикой врача. Отец писателя был высокообразованным человеком, увлекавшимся литературой и искусством.
1901 — От туберкулёза умирает отец писателя.
1902 — От туберкулёза умирает мать. Вместе с бабушкой переезжает в Ибараки.
1906 — Умирает бабушка.
1912 — В Ибараки поступает в среднюю школу.
1914 — Умирает дедушка. Жившие в Осаке родственники по материнской линии забирают ребёнка к себе, однако для продолжения занятий в школе Кавабата вновь возвращается в Ибараки, где поселяется в школьном общежитии. Мотивы сиротства в дальнейшем не раз найдут своё отражение в его произведениях.
1917 — Заканчивает среднюю школу в Ибараки и поступает в старшую школу при Токийском университете. В школьные годы увлекается живописью, мечтая стать художником, однако уже к 15 годам сосредотачивается на литературе. К этому же времени относится увлечение скандинавской литературой (прежде всего Стриндбергом), а также произведениями японских авторов, принадлежавших к группе «Сиракаба».
1918 — Совершает первое путешествие на полуостров Идзу.
1920 — Поступает на филологический факультет Токийского университета (отделение английской филологии).
1921 — Переходит на отделение японской филологии Токийского университета. Начинает свой путь в литературе, дебютировав с рассказом «Картины поминовения павших на войне» (яп. 招魂祭一景) и войдя в состав редакции выпускаемого в университете студенческого литературного журнала «Новое течение» (新思潮). Литературной карьере молодого писателя способствовало знакомство и тесное общение со ставшим опекать его писателем и драматургом Кикути Кан. Последний дал высокою оценку рассказу молодого автора, а также, планируя покинуть Японию, даже просил Акутагаву Рюноскэ способствовать публикациям дальнейших работ Кавабаты.
1924 — Заканчивает Токийский университет, получив степень бакалавра искусств. В октябре в числе 14 писателей, среди которых, кроме Кавабаты, были Ёкомицу Рёити, Катаока Тэппэй, Накагава Ёити, Фудзисава Такэо и др., образовывает группу литераторов-модернистов, назвавших себя неосенсуалистами. Группа начинает издавать журнал «Литературная эпоха» (яп. 文藝時代), а сам Кавабата относится к главным теоретикам и идеологам нового направления. Объединение неосенсуалистов распадается через четыре года.
1925 — Опубликованы ранние рассказы «Дневник шестнадцатилетнего» (яп. 十六歳の日記) и «Чувства сироты» (яп. 孤児の感情). В автобиографичном «Дневнике шестнадцатилетнего» описываются 14 дней 1914 года, предшествовавших смерти деда. Несмотря на зрелую модернистскую манеру письма, рассказ, по утверждению самого Кавабаты, был написан именно в 1914 году.
1926 — Опубликована принёсшая широкую известность Кавабате повесть «Танцовщица из Идзу». Повесть считается лучшим произведением раннего периода творчества писателя. Вступает в брак.
1929 — В газете «Асахи симбун» начинается серийная публикация повести «Весёлые девушки из Асакуса», изображавшей картины жизни токийского района Асакуса, известного многочисленными увеселительными заведениями и богемным стилем жизни его обитателей.
1931 — Начинает работу над написанной в экспериментальной манере повестью «Видения в хрустальном шаре» (осталась неоконченной). В произведении ощущается сильное влияние «Улисса» Джеймса Джойса. В 30-х годах Кавабата публикует ещё ряд модернистских произведений, где использует приёмы потока сознания и фрейдистского психоанализа. В их числе близкая эстетике сюрреализма повесть «Иглы, стекло и туман».
1932 — Опубликована написанная в сюрреалистической манере повесть «Элегия». Финал произведения дал повод ряду критиков утверждать о буддийских настроених писателя.
1933 — Опубликован рассказ «Птицы и звери» (остался неоконченным).
1934 — Назначается членом Консультативного совета по литературе, созданного под эгидой Департамента общественной безопасности Министерства внутренних дел. Заканчивает работу над автобиографической повестью «Письма к родителям». Дважды посещает горячие источники в Юдзаве, где начинает работу над романом «Снежная страна».
1935 — Опубликована первая часть романа «Снежная страна» в журнале «Нихон хёрон». Последующие части постепенно выходят в различных журналах до мая 1937 года.
1938 — В качестве журналиста пишет ряд репортажей о проходившей в Японии в том году серии игр в го.
1941 — Вместе с другими писателями дважды посещает Маньчжурию по приглашению маньчжурских газет и командования Квантунской армией.
1942 — Приступает к работе над романом «Мастер игры в го» («Мэйдзин») по мотивам ранее опубликованных журналистских заметок (окончен в 1954 году). Вступает в Японское литературное общество служения отечеству, курируемого Управлением информации при кабинете министров.
1943 — Удочеряет ребёнка своего двоюродного брата из Такацуки (Осака). Опубликованы «Место рождения» (осталась незаконченной), «Закат», «Имя отца» и «Дорога Токайдо» — произведения, продемонстрировавшие рост интереса писателя к проблеме национальной культурной традиции.
1945 — В течение месяца работает в качестве военного корреспондента в военной части, расположенной в префектуре Кагосима.
1946 — Начинает сотрудничество с созданным в том году журналом «Нингэн».
1948 — Избирается 4-м президентом японского отделения ПЕН-клуба.
1949 — Опубликованы «Стон горы», «Тысячекрылый журавль» и ряд других ключевых для всего творчества Кавабаты работ.
1950 — Продолжая традицию, начатую Танидзаки в 1934 году, издает «Новую хрестоматию по литературе» (яп. 新文章読本), где в популярной форме в виде эссе раскрывает для читателей творчество таких японских писателей, как Акутагава Рюноскэ, Кикути Кан, Исикава Дзюн и др.
1955 — Опубликована повесть «Озеро». Завершает работу над своим самым масштабным по объёму произведением «Токийцы» и повестью «Быть женщиной».
1957 — В качестве вице-президента международного ПЕН-клуба председательствует на международном конгрессе его членов в Японии (в Токио и Киото).
1957 — В журнале «Синтё» начинается публикация повести «Спящие красавицы».
1961 — Награждён Орденом культуры. Начинает писать повесть «Старая столица», для работы над которой временно переезжает в Киото.
1962 — Опубликована повесть «Старая столица».
1964 — Опубликована сюрреалистическая повесть «Рука». Начата работа над повестью «Одуванчики» (публиковалась частями в журнале «Синтё» до 1968 года).
1968 — Награждён Нобелевской премией по литературе «за писательское мастерство, которое передаёт сущность японского сознания». Выступает с пронизанной цитатами из буддийской поэзии лекцией «Красотой Японии рождённый».
1969 — Становится почётным гражданином города Ибараки.
1970 — Посещает Тайвань и Корею.
1971 — Принимает участие в предвыборной кампании токийского губернатора.
1972 — В апреле погибает от отравления угарным газом в своём рабочем кабинете в Дзуси (преф. Канагава). Основная версия — самоубийство. Причины до сих пор остаются невыясненными.
1985 — В Ибараки открывается дом-музей Кавабаты.
[править]
Награды
1937 — Премия правительственного Консультативного совета по литературе (за повесть «Снежная страна»)
1944 — Премия Кикути Кан (за «Место рождения», «Закат» и др. произведения)
1952 — Премия Японской академии искусств (за повесть «Тысячекрылый журавль»)
1954 — Премия Номы (за повесть «Стон горы»)
1958 — Премия Кикути Кан (за руководство японским отделением «ПЕН-клуба»)
1960 — Офицерский крест Ордена искусств и литературы
1961 — Орден культуры
1962 — Приз газеты «Майнити» по разделу культуры (за повесть «Спящие красавицы»)
1968 — Нобелевская премия по литературе

Вітаю тебе, любий читач мого блогу!